1943 року у Фосдиново, що в області Тоскана, в сім'ї Доменіко та Ольги Кутуньо, народився син. Хлопчика назвали Сальваторе, а мама в дитинстві звала його просто - Тото.
"Нас у родині було п'ятеро, - розповідає Тото Кутуньо. - Батько, мати, брат Роберто, сестра Россана і я. Мені було 5 років, коли сталася жахлива трагедія: подавившись під час їжі, помирає моя сестра. Я погано пам'ятаю, що тоді відбувалося - я був занадто малий. І хоча я не міг до кінця зрозуміти й осмислити всю жахливість того, що сталося, трагедія залишила глибокий слід у моїй дитячій душі. Пізніше батьки розповідали, що з живої, веселої дитини я перетворився на серйозного і задумливого, ніби раптом подорослішав. Я рідко посміхався, і нікому не вдавалося мене розсмішити".
Батько Тото, військовий моряк, був закоханий у море, і не дивно, що й дітям передалася ця його любов. Так, перш ніж навчитися ходити, Тото вже плавав як риба, а пізніше, підлітком, полюбляв проводити час на пляжах Спеції, де в ті роки мешкала сім'я, і мріяти про далекі землі та глибокі почуття. І саме море підказало йому висловити через пісні те, що накопичилося в нього всередині.
Батько Сальваторе грав на трубі у створеній ним же самим групі, і коли Тото виповнилося 7 років, він стає ударником у групі батька. Незабаром він освоїв і гітару. Тоді ж Тото почав збирати колекцію платівок (зараз вона налічує понад 3,5 тисячі дисків). Музика зухвало входила в життя Тото, так само, як і дівчата, в яких він ніколи не відчував нестачі, навпаки, вони божеволіли від цього високого, смаглявого хлопця, трохи загадкового та дуже романтичного.
Перше кохання прийшло до нього в 14 років, тоді ж він написав свою першу пісню, яка називалася "La strada dell'amore" ("Дорога кохання"), і за власним зізнанням Тото була жахливо некрасивою.
У 13 років юний Кутуньо бере участь у конкурсі акордеоністів і... посідає 3 місце! Це був великий успіх, оскільки суперниками Тото були набагато старші за нього хлопці.
Почавши грати на фортепіано, Тото закохується в джаз, і в 19 років вирушає у складі гурту відомого джазового музиканта Гуїдо Манузарді в турне скандинавськими країнами. Гастролі мали колосальний успіх, і Тото вирішує остаточно присвятити себе музиці. Після повернення майбутній Маестро створює власний гурт "Тото і Таті", до якого увійшли молодший брат Роберто і троє друзів Ліно Лозіто, Джіджі Тоне і Массімо Вігано.
Через кілька років вони об'їздили майже всю Італію, граючи в барах і дискотеках, щоправда, без особливого успіху. Причиною цього, найімовірніше, було те, що репертуар гурту складався з пісень, знайомих у виконанні відомих співаків, і тому виробити власний стиль було вкрай важко. Деякі речі з репертуару гурту все ж були створені й самим Кутуньо.
Природне обдарування композитора не могло залишитися непоміченим. Першою людиною, хто повірив у Тото і дав йому шанс, був уже відомий на той час поет-пісняр Віто Паллавічіні. Тоді, 1974 року, тремтячий як осиковий листок, Тото підійшов до Паллавічіні та сказав: "Маестро, я - Тото Кутуньо. Я давно мріяв з Вами познайомитися". Сівши за рояль, Тото дав йому послухати останню річ, яку створив... Так почалася їхня співпраця.
Перша ж пісня, що народилася в результаті їхньої спільної роботи, стала (і це не буде перебільшенням) однією з найпрекрасніших пісень 20 століття. Йдеться про "Африку" або "Індіанське літо" (ця друга назва зміцнилася за нею після того, як вона облетіла весь світ у виконанні французького співака Джо Дассена). У міланській студії Грамміто Річчі Тото зробив пробний запис цієї пісні, і вона настільки сподобалася, що Річчі навіть захотів випустити її окремою платівкою. Пісня одразу ж посідає 1 місце у французькому хіт-параді, а потім і в американському, після того як її виконав Френк Сінатра. Після успіху з "Індіанським літом" Дассен попросив Тото написати ще одну пісню. Нею стала "Et si tu n'existais pas" ("Якби тебе не було"). Вдруге сталося диво.
Багато популярних французьких артистів хотіли, щоб цей, донедавна нікому не відомий хлопець, написав для них хіт. І Тото писав: для Мірей Матьє і Клода Франсуа, для Джонні Холлідея і Даліди, для Мішеля Сарду і Шейли, мелодії Кутуньйо входять до репертуару оркестрів під керуванням Поля Моріа, Джеймса Ласта, Франка Пурселя. Італійські дискографи дивувалися: як же так вони могли проґавити й не помітити цього "чарівника", який уміє перетворити на "золото" все, до чого він тільки доторкнеться?!
Продовжуючи писати для інших, Кутуньо вирішує спробувати себе як співак. Змінивши назву гурту з "Тото і Таті" на "Альбатрос", Тото надсилає заявку на участь у фестивалі Сан-Ремо-76. Результат? Треба сказати, для першого разу дуже непоганий - 3 місце. Пісня називалася "Volo AZ-504" ("Авіарейс AZ-504). У Франції цю пісню за кілька тижнів було продано накладом у 8 мільйонів дисків.
Того ж 1976 року на Фестиваль-барі "Альбатрос" посідає одне з перших місць із піснею "Nel cuore, nei sensi" ("У серці і в почуттях").
Але 1976 рік був сповнений для Тото не тільки радісних подій. Після важкої хвороби помирає мати Сальваторе. (Потім із піснею, присвяченою своїй матері, Тото посяде на Сан-Ремо 2 місце). 1977 рік - знову Сан-Ремо і знову успіх - цього разу з піснею "Gran premio" ("Гран-прі").
Але Тото розчарований: 5 місце не задовольнило його, хоча він і не був упевнений у перемозі. Рік почався невдало, закінчився - ще гірше. На голову синьйора Пісні (так шанобливо називатимуть його італійці) одна за одною посипалися біди: одразу після Сан-Ремо їхній гурт йде Роберто, раптово вирішивши присвятити себе автомобільному сервісу. Залишає гурт і сам Тото, залишивши на кілька років кар'єру співака. Останньою гіркою краплею стала сварка з Паллавічіні, який одного разу під час вечері в одному з паризьких ресторанів заявив Тото, що талант Кутуньо - справа рук тільки його, Віто, і що практично з будь-якого автора він зможе зробити композитора такого ж рівня, як Тото. Спочатку до Тото навіть не дійшов сенс цих слів - настільки несподіваним був удар з боку людини, яку Кутуньо вважав своїм другом. А коли зрозумів, відчув себе до крайності спустошеним, його наче вбили зсередини. І настала криза. На щастя, поруч із Тото була дружина Карла, яка завжди його підтримувала і допомагала вийти з подібних станів.
З Карлою Тото познайомився влітку 1967 року, виступаючи зі своєю групою в клубі "Дракон" у курортному містечку Ліньяно Саббьядоро. Протягом місяця він проводжав її до дому, а потім був представлений батькам своєї майбутньої дружини. Вони були дещо шоковані, побачивши поруч із донькою високого смаглявого хлопця з густою чорною шевелюрою до плечей, одягненого в бермуди, майку та кеди. "Боже, хто він? - вигукнула мама Чезіра. - Циган?". "Ну що ти, мамо! Це чудовий хлопець", - запевнила її дочка.
Тото згадує: "Коли мати Карли запитала мене, чим я займаюся в житті, я відповів: "Граю". Тоді вона сказала: "Так, я знаю, що в тебе гурт. Але чим ти займаєшся?"
5 жовтня 1971 року молоді люди одружилися. Незабаром після весілля синьйора Кутуньо завагітніла. Тото хотів мати щонайменше чотирьох дітей, тому був щасливий, дізнавшись, що дружина збирається подарувати йому одразу двох малюків-близнюків. Але скоро радість очікування змінилася горем: лікарі в один голос заговорили про можливі трагічні наслідки пологів. Вибирати не доводилося. Найважливішими для Тото були життя і здоров'я дружини, хоча він уже прекрасно знав, що інших дітей у них не буде...
Отже, 1977 рік виявився для Тото роком невдач і втрат. Він все частіше думає про те, що "золотий" сезон пішов безповоротно. Якби він знав тоді, як помилявся!
Після розриву з "Альбатросом" Тото продовжує писати. Для Джо Дассена на той час було написано вже 12 мелодій: серед них - "Salut" ("Привіт"), "Le jarden du Luxembourg" ("Люксембурзький сад"), "Il etait une fois nous deux" ("Одного разу ми були удвох"). Для Джонні Холлідея створюється "Derrierre l'amour" ("За коханням"), її ж включає до свого репертуару Поль Моріа. У цей час Тото починає працювати і зі "своїми", тобто з італійцями.
На початку 70-х - 80-х для Адріано Тото створює такі добре відомі всім речі як "Soli" ("Самі"), "Non'è" ("Неправда"), "- Amore? - No!" ("-Кохання? - Ні!"), "Il tempo se ne va" ("Час іде"), "Un po' artista, un po' no" ("Трохи артист"), пише музику до фільму до фільму "Приборкання норовливого". Тото працює з групою "Багаті та Бідні", Орнеллою Ваноні, Марчеллою, Джанні Надзаро та ін.
Випадок допоміг Тото повернутися на сцену як співак. А сталося це так...
Одного разу Тото попросили написати заставку до телепередачі "Scommettiamo che..." ("Сперечаємося, що..."). Він написав і зробив пробний запис (виконувати пісню мав Друпі). Ведучий програми Майк Бонджорно, послухавши пісню, поцікавився ім'ям співака. Йому пояснили, що це Кутуньо, вже досить відомий композитор, і поспішили запевнити, що виконавця для заставки вони підберуть. Але Майк наполіг на тому, щоб пісню виконав саме Кутуньо. "Це те, що нам треба", - заявив ведучий. Хочете знати назву пісні? Це "Donna, donna mia" ("Жінка, моя жінка"). Понад місяць вона посідає перше місце в італійському та французькому хіт-парадах, і Кутуньо, натхненний успіхом, їде на фестиваль у Сан-Ремо з піснею "Solo noi" ("Тільки ми"). Результат перевершив усі очікування: Тото переміг.
Після перемоги в Сан-Ремо Тото зізнався, що раніше йому було трохи прикро від того, що всі лаври діставалися лише виконавцям хітів, ним написаних, а сам він, Тото, залишався, так чи інакше, в тіні. "І це нормально, адже народ зазвичай не цікавиться авторами шлягера. У творця пісні є тільки авторські права, а отже, і право на гонорар. Це, звісно, втішає, але все ж у роті залишається присмак гіркоти", - говорив тоді Тото. "Що ж, - відповідав на це один італійський журнал, - тепер і самому Кутуньо дістався великий шматок від солодкого пирога. Цього разу успіх цілком належить йому: і як автору, і як виконавцю".
За кілька тижнів після перемоги в Сан-Ремо Тото запрошують брати участь у міжнародному фестивалі легкої музики в Токіо. І... знову перемога. З піснею "Francesca non sa" ("Франческа не знає") Кутуньо посідає перше місце як найкращий композитор.
Роком пізніше, 1981-го, виходить третій за рахунком альбом Тото Кутуньо під назвою "La mia musica" ("Моя музика"). Чи треба говорити, що більшість пісень на цьому диску присвячені коханню? Для Кутуньо любов - це все, це сенс життя. І це він знову і знову демонструє у своїх творах.
Платівка вийшла кількома мовами: англійською, іспанською, французькою, адже її продавали в Аргентині та США, Японії та Канаді, Австралії та практично у всіх країнах Європи. Відразу після виходу диска Тото здійснює турне цими країнами, присвячене презентації альбому.
Невиправний романтик цей Кутуньо, який живе хлібом, любов'ю і музикою.
Саме під час цих поїздок Тото задумав написати пісню, яку представить на фестивалі в Сан-Ремо-83. Йдеться про знаменитого "Італійця". І хоча тоді Кутуньо офіційно не посів першого місця, все ж він був першим.
Після того як автор і виконавець відійшов від мікрофона і вклонився, у залі відбулося хвилинне замішання, яке тут же змінилося бурхливим і лютим вибухом овацій. Темпераментні італійці не скупилися на емоції. Співака в чорній куртці з білим вузьким шарфом на плечах буквально закидали квітами. Усі - і в залі, і біля екранів телевізорів - відчули: у потоці одноденок блиснула пісня, якій судилося довге життя. Вона була освідченням у коханні й водночас їдким шаржем на своїх співвітчизників. Того вечора вся країна закохалася в одну людину...
Чим він міг заінтригувати бувалу італійську публіку, цей рідко усміхнений, статичний на сцені композитор з гітарою в руках? Можливо, унікальними вокальними даними? Навряд чи. Німецький журнал "Браво" назвав його голос "прокуреним" і винятково завдяки цій "чесноті" зводить з розуму натовпи молоденьких італійок. Журнал дещо перебільшує вокальні дефекти співака. Важливіша індивідуальність, своя манера співу. І вона в нього є...
І все ж головний секрет успіху Кутуньо-виконавця - в його композиторському обдаруванні. Він завжди залишається мелодистом.
Після тріумфу в Сан-Ремо, того ж 1983 року, Кутуньо випускає сольну платівку "L'italiano" ("Італієць"), яка в одну мить стала "золотою".
У рік тріумфу Кутуньо журналісти збилися з ніг у гонитві за інтерв'ю з ним. Але, на їхній жаль, Кутуньо уникав і шаблонних розпитувань газет, і довгих, багатогодинних інтерв'ю для товстих журналів. Кутуньо не любив розповідати про себе, вважаючи, що вся його біографія - у піснях. Газетярам довелося обмежитися "словесним портретом": чорнявий, чорноокий і темпераментний, типовий італієць, яким його зображують у книжках і в кіно.
Роком пізніше, 1984-го, Тото посідає 2-ге місце з піснею "Serenata" ("Серенада"), а ще за рік на тому самому фестивалі пісня Тото Кутуньо "Noi ragazzi di oggi" ("Ми, сьогоднішні хлопці") у виконанні 14-річного мексиканця Луїса Мігеля завойовує також 2 місце.
Листопад 1985 року. Безпрецедентні гастролі Тото Кутуньо в СРСР (Москва, Ленінград). Щоденні концерти - спочатку в московському Палаці спорту "Лужники", потім у ленінградському СКК. У вихідні дні - по два концерти: загалом за двадцять днів на 28 концертах маестро побували близько чотирьохсот тисяч глядачів!
Чарівність особистості - ось, мабуть, чим вирізнялися його концерти. Чарівність доброї, розумної, сильної людини, яка розмовляє з людьми про те, що їх, людей, хвилює, турбує, радує. Розмовляє з ними на рівних - і отримує відгук у кожному серці. Шанувальники його таланту не поділяються за віком - він однаково свій і для юних, і для літніх, бо любов є любов, і ніжність є ніжність, і відданість є відданість, і їх жадає будь-яка людська істота, навіть якщо й приховує цю жагу за зовнішньою бравадою.
Негучний у нього концерт. І радше сумний, ніж веселий у нього настрій. У цього концерту є свій неповторний вираз обличчя, і він не зможе скоро забутися в низці популярних імен.
Усе було тоді: 16-тисячна зала переповнена щовечора, натовпи шанувальників, автографи, оплески, пісні на "біс" і квіти... Троянди і хризантеми, що оберемками лягали біля його ніг... Після гастролей у Москві Тото говорив: "Мушу зізнатися, що в Москві я залишив половину свого серця. Боюся, що другу половину я залишу в Ленінграді. Трошки втішаюся тим, що в мене велике серце".
"Я зустрічаю багато людей, - говорив Тото Кутуньо, - А кожна людина - самостійний світ. Я дуже люблю дивитися в очі людям. Очі - вражаючий засіб спілкування: можна нічого не говорити і чудово розуміти одне одного. Для мене погляд людини, потиск руки - це історії, які мені безмовно розповідають. Я накопичую всі ці емоції і відчуття всередині себе, і, щойно підходжу до фортепіано - це може бути в момент смутку, радості, туги - пісня вже народжена. Усі мої найкращі пісні були написані за 5-10 хвилин". Саме так листопадової зоряної ночі в стінах готелю "Совєтська" народилася пісня "Buonanotte".
Бачачи популярність італійського артиста і пов'язаний з гастролями ажіотаж, керівництво Центрального телебачення ухвалює рішення запросити Тото Кутуньо брати участь у зйомках новорічної передачі "Блакитний вогник". У телевізійній студії на Шаболовці він співає "L'Italiano", після чого залишається в засніженій грудневій Москві ще на кілька днів, щоб дати два додаткових закритих урядових концерти. Його фотографії - у кожному радянському виданні, від урядових "Известий" до "Учительской газеты" і "Советского спорта".
Кінець 1985 року. У ФРН проходить щорічний музичний фестиваль Peter's Pop Show - вітрина найкращих досягнень музики Старого Світу. Взяти участь у цьому шоу запрошуються артисти, які торік найдовше посідали найвищі щаблі хіт-парадів різних країн Європи. Одним із перших, хто заспівав на цьому форумі італійською, став Тото Кутуньо, який виконав композиції "Mi piacerebbe..." і "Mademoiselle ça va" (незадовго до цієї події в Німеччині вийшов новий LP Кутуньо "Per amore o per gioco" (Ariola GmbH), що одразу ж міцно влаштувався на верхніх щаблях європейських чартів). Примітно, що саме тоді радянське телебачення вперше показало уривки Peter's Pop Show - у програмі "Мелодії і ритми зарубіжної естради", запущеної в ефір у Новорічну ніч.
Що було потім? Участь у фестивалях - Сан-Ремо і Сан-Вінсент, вихід нового диска "Azzurra malinconia" і, звичайно ж, робота над новими піснями. У наступні роки, аж до 1990, Тото Кутуньо бере участь у традиційному конкурсі італійської пісні в Сан-Ремо, жодного разу не посідаючи нижче 2 місця. Пісні, які Кутуньо представляє на фестивалях, добре знайомі нашим любителям італійської пісні ("Figli", "Emozioni", "Le mamme", "Gli amori"). Справжнім тріумфом став виступ Тото Кутуньо на Сан-Ремо 1990-го. Як і в попередні роки, на фестиваль приїхали зірки, серед яких була легенда світової музики - американський співак Рей Чарльз, який виконав пісню Тото "Good love gone bad" (англійський варіант "Gli amori"). "Річ сильна. Порівняно з нею інші учасники фестивалю здаються дебютантами", - писала тоді італійська преса. Але після фестивалю несподівано для всіх Тото Кутуньо заявляє, що це був його останній фестиваль. На запитання "чому?" він відповів: "На цьому фестивалі я відчув величезне професійне задоволення, коли слухав свою пісню у виконанні Рея Чарльза. І в той незабутній момент я сказав собі "Basta!", щоб зберегти цей спогад. Від фестивалю я отримав усе, що хотів, і тому сюди я більше не повернуся".
Апогеєм стає 1990-й рік, коли англійську версію пісні Gli amori - Good love gone bad на фестивалі виконує легенда світової музики - американський співак Рей Чарльз.
У 1990 році Тото Кутуньо виграє конкурс "Євробачення" в Загребі з піснею Insieme: 1992. У результаті Італія отримала право на проведення "Євробачення" в 1991 році. Ведучими конкурсу "Євробачення-1991", що проходив у Римі, були два єдині представники Італії, які вигравали конкурс "Євробачення" - Тото Кутуньо і Джильола Чінкветті, переможниця конкурсу 1964 року.
Так, після 26-річної перерви, на Єврофестивалі перемогла італійська пісня...
Після п'ятирічної перерви, 1995 року Кутуньо повертається в Сан-Ремо з піснею Voglio andare a vivere in campagna, і того ж року випускає однойменний альбом. У 1997 році бере участь у фестивалі з піснею Faccia pulita.
З 1998 по 2000 рік Тото Кутуньо веде на італійському телебаченні програму I fatti vostri, а також продовжує з незмінним успіхом гастролювати в різних країнах.
У 2002 році артист випускає альбом Il treno va, який користується великою популярністю у Франції. У 2005 році на фестивалі в Сан-Ремо пісня Come noi nessuno al mondo у виконанні дуету Тото Кутуньо - Анналіза Мінетті завойовує 2-е місце. У 2008 році Тото Кутуньо знову бере участь у фестивалі. Його пісня Un falco chiuso in gabbia посідає 4-е місце.
Навесні 2009 року Тото Кутуньо відмовляється від концертів у Росії через загострення важкої хвороби і проходить курс хіміотерапії.
Після тривалої хвороби пішов із життя 22 серпня 2023 року.